Станом на середину квітня 2023 року питання про час початку та можливі напрямки контрнаступу Сил оборони України з метою визволення тимчасово окупованих російськими загарбниками територій на сході та півдні країни лишаються одними із найгарячіших у світових медіа. 105 років тому, від середини квітня 1918 року, український контрнаступ стрімко розгортався відразу за кількома напрямками — на Донбас і на Крим. Уже до середини квітня 1918 року він приніс перші значні здобутки на Донбаському напрямку.

Після визволення 8 квітня 1918 року від більшовиків Харкова, Запорізьку дивізію військ Української Народної Республіки під командуванням генерала Олександра Натієва переформатували в корпус, який лишався поділеним на дві групи.

Інфографіка Українського інституту національної пам’яті (фрагмент)

Перша група, на чолі з полковником Петром Болбочаном — Кримська — повинна була, випередивши німецькі війська, заволодіти Кримським півостровом і встановити контроль над Чорноморським флотом.

Друга група, під командуванням полковника Володимира Сікевича, яка згодом дістала назву Слов’янської, повинна була наступати на Донбас з метою встановити контроль над Донецьким кам’яновугільним басейном. До неї входили 1-й Запорізький піший полк імені Петра Дорошенка під командуванням Олександра Загродського, 3-й Запорізький піший полк імені Богдана Хмельницького на чолі з Олександром Шаповалом і 3-й Гайдамацький полк, яким командував Олександр Савельєв.

Датовані 10 та 12 квітня 1918 року офіційні повідомлення генерального штабу УНР, опубліковані в газеті «Нова Рада» (П’ятниця, 12 квітня (30 березня) 1918 року. № 56. С. 4 (ліворуч); Неділя, 14 (1) квітня 1918 року. № 58. С. 3 (праворуч)

Згідно з інформацією генерального штабу УНР, група Запорізької бригади генерала Натієва під командуванням Володимира Сікевича наступала на Костянтиноград (нині Красноград на заході Харківської області). Внаслідок цього в низці повідомлень її позначали як Костянтиноградську.

Коло Костянтинограда зібралася вся 3-тя большевицька армія, яка о 8-й годині вечора почала бій з кінно-козачим полком полковника Петрова й німцями. Усі заходи большевиків зосталися без жадного наслідку. Ми перейшли в наступання, й большевики одступають на Костянтиноград. Місцеве населення дуже привітно стрічає наші частини. (З додаткового повідомлення українського генерального штабу за 7 квітня 1918 року, опублікованого в газеті «Нова Рада» (Вівторок, 9 квітня (27 березня) 1918 року. № 53. С. 3)).

Уже у перших числах квітня 1918 року група з боєм визволила від більшовиків Костянтиноград (нині Красноград на заході Харківської області). Попри те, що більшовики підірвали міст через тутешню річку Берестову, українським військовим вдалося продовжити наступ у напрямку містечка Лозова, де розташовувався важливий залізничний вузол тогочасної Південної залізниці.

Заволодіти Лозовою вдалося сходу вже 6 квітня 1918 року. Саме цю дату наводить у своїх спогадах Володимир Сікевич, цитуючи надіслану ним телеграму генералові Олександру Натієву: «6 квітня 1918 року, станція Лозова зайнята запорожцями і гайдамаками. Списки тих, що відзначились у цім бою, і забитих та покалічених, при сім залучую. — Отаман Сікевич».

Перша війна рсфрр і УНР. Лютий — травень 1918 року (фрагмент карти, джерело: Енциклопедія історії України. Т. 1. А — В. Київ, 2003. С. 539)

З Лозової відкривалась можливість для просування українських військ як на південь у напрямку Таврії та Криму, так і на схід — на Донбас. Група під командуванням Володимира Сікевича рушила у напрямку Слов’янська.

Одночасно союзні українські й німецькі війська наступали на Донбас з Харкова через Чугуїв, Куп’янськ та Ізюм. Подаючи інформацію за 10–12 квітня 1918 року, газета «Нова Рада» повідомляла:

В напрямку Харків — Куп’янськ українсько-німецьке військо переслідує большевицькі банди, що одступають від Харькова до Чугуєва. Виясняється картина повного розпаду большевиків. Їхні частини одмовляються виконувати накази навіть обраних начальників. (Із замітки «Події на фронті» у газеті «Нова Рада» (Субота, 13 квітня (31 березня) 1918 року. № 57. С. 3)).

Просуваючись у цьому напрямку, вже 15 квітня 1918 року союзники визволили Куп’янськ. Ще через день, 17 квітня, від більшовиків був звільнений Ізюм, після чого шлях для наступу на Донбас було відкрито. Стрімкість тогочасного визволення Слобожанщини можна сміливо порівнювати з українським бліцкригом вересня 2022 року — між початком наступу з Харкова і заволодінням двома ключовими містами регіону, які відкривали шлях на Донбас, минув заледве тиждень.

Датовані 14 та 15 квітня 1918 року офіційні повідомленні генерального штабу УНР, опубліковані в газеті «Нова Рада» (Вівторок, 16 (3) квітня 1918 року. № 59. С. 4 (ліворуч); Середа, 17 (4) квітня 1918 року. № 60. С. 3 (праворуч)

Водночас наступ на Донбас з Лозової через Барвінкове розвивала Слов’янська група Запорізького корпусу під командуванням Володимира Сікевича. Бій за Барвінківську залізничну станцію був вкрай напруженим і тривав близько 12 годин, більшовики запекло оборонялись.

«Бригада отамана Натієва веде гарячий бій коло ст. Барвінково біля Слов’янська, — свідчило офіційне повідомлення генерального штабу УНР. — Большевики роблять жорстокі контратаки, але ж відважні козаки не одступають назад ані кроку». Згодом генштаб оприлюднив більше інформації про бій за Барвінкове:

Подробиці бою у Барвінковому: щоб спинити наш наступ на Славянськ, большевики згуртовали частини своїх двох армій. Загін большевиків складався з 4 полків піхоти, двох полків кінноти, 10 панцерників з кулеметами, і гарматами 3 панцирних поїздів. Загін бригади отам. Натієва, не дивлячись на сильніший вогонь гармат та кулеметів, перейшов в наступання. Большевики стрінули наше наступання контр-атакою, одначе одважні козаки ні на крок не подались назад, а наступали далі. Під енергійним натиском козаків большевики з великими втратами начали тікати на Славянськ. (З офіційного повідомлення генерального штабу УНР від 18 квітня 1918 року, опублікованого у газеті «Нова Рада» (П’ятниця, 19 (6) квітня 1918 року. № 62. С. 3)

Переслідуючи більшовицькі частини, що відступали, українські війська просунулись до Слов’янська, де знов зустрілись із запеклим опором більшовиків, який у повідомленні генерального штабу пояснювали наявністю серед більшовицьких військ полків донських козаків. Утім, попри ворожий спротив і чималі власні втрати, українським військовим вдалось 17 квітня 1918 року заволодіти містом.

Датовані 19 та 21 квітня 1918 року офіційні повідомленні генерального штабу УНР, опубліковані в газеті «Нова Рада» (Субота, 20 (7) квітня 1918 року. № 63. С. 3 (ліворуч); Вівторок, 23 (10) квітня 1918 року. № 65. С. 4 (праворуч)

Донбас зустрів визволителів похмурою картиною цілковитого занепаду. Більшовицьке хазяйнування довело потужний колись промисловий регіон до пустки та руїни, яку з глибоким сумом споглядали українські військові. Володимир Сікевич писав у спогадах:

Сумно було дивитися, що цей осередок гігантської сили тепер стоїть. Доміневі печі погасли і сталь в трубах застигла. Треба зміняти на нове, бо це все нездале. Скрізь тихо; нігде нечути гудків; великі комини не викидають під саме небо хмари диму. Зі всіх частин машин зняті мідяні частини, треба багато роботи, знання і матеріялу, щоб машини пустити в рух. Машини стоять, але це ще хоч біда, але безкровна, бо то машина. А от ті, що при машинах стоять, от там кипить непорозуміння які використали агитатори, щоб робітництво перетягнути на свій бік. (Сікевич В. Сторінки із записної книжки. Т. 6. Едмонтон, 1949. С. 37).

Тоді, так само як і нині, сплюндрований Донбас чекав на відновлення мирного життя, яке повертали на згорьовані землі українські військові. Про те, як їм вдалося звільнити регіон і як зустрічали визволителів місцеві мешканці — у наступному матеріалі про переможний український контрнаступ на сході у квітні 1918 року.

от admin

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *